1) Односкладне речення. Його відмінність від двоскладного.
За складом граматичної основи речення поділяються на двоскладні та односкладні.
Односкладні речення — це речення, основа яких складається з одного головного члена, який співвідноситься з підметом, або з присудком. Для повноти змісту вони не потребують доповнення другим головним членом.
Односкладні речення поділяються на підметові (іменні) та присудкові (дієслівні).
Основна відмінність односкладного речення від двоскладного полягає в тому, що двоскладні мають повну граматичну основу: і підмет, і присудок, односкладні — лише один головний член.
Порівняйте: На човнику й веслі від нас від’їхав травень. (М. Стельмах) — речення двоскладне. Є підмет і присудок.
В сон задувало свіжим краплистим вітром. (Є. Гуцало) — речення односкладне, з одним головним членом, співвідносним з присудком.
2) Типи односкладних речень.
Залежно від способу вираження та значення головного члена прості односкладні речення поділяються на два типи:
— з одним головним членом, співвідносним з присудком;
— з одним головним членом, співвідносним з підметом.
Односкладні речення, як і двоскладні, можуть бути непоширеними й поширеними.
Головний член в односкладних реченнях може бути виражений дієсловом або іменником. Відповідно односкладні прості речення поділяються на присудкові (дієслівні) та підметові (іменні). До дієслівних належать означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові. До іменних належать називні речення.
Означено-особовими називаються односкладні речення з присудком-дієсловом у формі першої чи другої особи дійсного (теперішнього і майбутнього часів) або наказового способу: Шануйте здобуте трудом поколінь. (М. Нагнибіда) Країну сонячну мою люблю високою любов’ю. (В. Сосюра)
Вилучення особових займенників-підметів (я, ти, ми, ви) не змінює змісту речень, а робить їх яскравішими, більш динамічними.
Уживаються ці речення здебільшого в розмовному та художньому стилях.
Неозначено-особовими називаються односкладні речення з присудком-дієсловом у формі третьої особи множини теперішнього або майбутнього часу та у формі множини минулого часу.
У таких реченнях важлива сама дія, а не особа, що її виконує. Особи тут мисляться неозначено, тому в таких реченнях підмета не буває.
Ті, що виконують дію, не називаються з кількох причин: або дія стосується багатьох і перелік зайвий чи неможливий, або свідомо уникають називання: Ведуть коня вороного, розбиті копита. (Т. Шевченко)
Неозначено-особові речення широко вживаються в наукових творах — при описі певних дослідів чи процесів.
Односкладні речення з такими самими формами присудків, як і в означено-особових та неозначено-особових реченнях, можуть указувати на дію, виконувану будь-якою особою, тобто мають узагальнене значення. Такі речення називають узагальнено-особовими: Здобудеш освіту, побачиш більше світу. (Нар. творч.) Чесне діло роби сміло. (Нар. творч.)
Найчастіше в узагальнено-особових реченнях присудки виражаються дієсловом у формі 2-ї особи однини.
У переважній більшості узагальнено-особовими реченнями є прислів’я і приказки.
Безособовими називаються односкладні речення з присудком, при якому немає і не може бути підмета: Світало. По хатах де-не-де світилось. (А. Головко)
Присудок у безособових реченнях може бути простим і складеним: У повітрі пахло липовим цвітом. (О. Десняк) Надворі було тепло й ясно. (І. Нечуй-Левицький)
Безособові речення здебільшого виражають стан людини чи природи, не називаючи активного діяча: Нам треба миру. Матерям не спиться. Уже стемніло. Немає вітру.
Уживаються вони переважно в розмовному та художньому стилях.
Називними називають односкладні речення, головний член яких виражений іменником у формі називного відмінка. Ці речення, називаючи предмет, повідомляють також про його буття, наявність, що, власне, й робить їх реченнями й відрізняє від інших видів номінативних елементів у синтаксисі: Ніч. Місячна доріжка. Спокійне море.
Крім підмета, у називному реченні можуть бути пояснювальні слова, найчастіше означення. Головний член таких речень також може бути виражений займенником: Ось і ми; кількісно-іменним сполученням: Троє коней. У них нема і не може бути дієслова.
Називні речення не бувають заперечними. Вони не вживаються в значенні минулого або майбутнього часів.
Найчастіше називні речення вживаються в газетних та журнальних статтях, у художніх описах.
3) Чи можна вважати односкладні речення неповними?
Односкладні речення не можна вважати неповними на тій підставі, що в них немає другого головного члена речення. Підмет чи присудок у них не пропущено, він просто не потрібний.
Односкладні речення
|
Головний член |
Співвідносний з присудком |
Співвідносний з підметом |
|||
|
Типи |
Означено-особові |
Неозначено-особові |
Узагальнено-особові |
Безособові |
Називні |
|
Що означає головний член |
Указує на дію, яку виконує певний предмет, особа |
Указує на дію, яка стосується неозначеної особи |
Указує на дію, яка має виконуватися всіма або кожною особою |
Передає дію, стан незалежно від будь-якої особи |
Стверджує наявність предметів, явищ |
|
Чим виражений головний член |
1) дієсловом у формі 1-ї чи 2-ї особи тепер. і майб. часу дійсн. способу; 2) дієсловом наказ. способу |
1) дієсловом у формі 3-ї особи множини тепер. і майб. часу; 2) дієсловом у формі множ. мин. часу |
дієсловом у формі 2-ї особи (рідше — в інших особах) |
1) безособовим дієсловом; 2) неозначеною формою дієслова; 3) неозначеною формою дієслова з прислівниками та ін. |
іменником у Н. в. |
4) Особливості односкладних речень.
За тим, як виражений головний член і наскільки виразно він вказує на діяча, відбувається типізація односкладних речень на означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові й називні.
В означено-особових реченнях особа-діяч (я, ти, ми, ви) безпомилково встановлюється із закінчень присудків. Головний член, співвідносний з присудком, виражений дієсловом у першій або другій особі дійсного й наказового способів: Назриваю зілля запашного в гаю. (В. Чумак) Зеленійте, доли і лужечки. (А. Малишко)
Тут самі закінчення дієслів указують на особу: (я) назриваю, (ви) зеленійте.
У неозначено-особовому реченні неназвана особа-діяч мислиться як хтось із певного кола людей. Головний член, співвідносний з присудком, виражений дієсловом у 3-й особі множини теперішнього або майбутнього часу чи форми множини минулого часу: На ланах співають це не часто, і сьогодні в полі день важкий. (Л. Талалай) Валі порадили йти на роботу. (Ю. Збанацький)
В узагальнено-особовому реченні неназвана особа-діяч мислиться як будь-хто з людей. Ці речення найчастіше використовуються в прислів’ях, а також у науковій літературі. У них головний член, співвідносний з підметом, як правило, виражений дієсловом у 2-й особі однини чи множини: Що посієш, те й пожнеш. (Нар. творч.) Беремо пробірку, наливаємо в неї дистильованої води.
У безособовому реченні дія мислиться як незалежна від будь-якого діяча.
Головний член (присудок) у таких реченнях виражений:
— безособовим дієсловом: Тим часом розвиднялося, світало. (М. Рильський);
— безособовою формою дієслова на -но, -то: Поле вже зорано, посіяно в ріллю;
— прислівником або прислівником у поєднанні з неозначеною формою дієслова: Сумно і смутно людині, коли висихає і сліпне уява. (О. Довженко) Кажуть, легше повалити, ніж звести будівлі стіни. (П. Воронько)
— словами немає, не було, не буде, при яких є додаток у родовому відмінку: Де нема святої волі, не буде там добра ніколи. (Т. Шевченко).
У називному реченні називається підмет, але нічого не говориться про дію. Головний член, співвідносний з підметом, виражений іменником у називному відмінку: Труди і дні. Віки й епохи. (М. Луків)
Називне речення може починатися вказівними частками ось, он: Ось місяць, зорі, солов’ї. (П. Тичина)