Речення

Це треба знати!

Трапляється, що, аналізуючи речення, сплутують знахідний відмінок із
називним. Щоб не сприйняти прямий додаток за підмет, визначаючи останній,
слід ставити два питання хто? що?(особливо, коли йдеться про назви неістот),
бо на питання що? може відповідати і знахідний відмінок іменника:Останній
(кого?що?) екзамен складено. Якщо неправильно визначити підмет,
залишиться незрозумілим зміст, наприклад, такого речення: Гірке життя
цукор не підсолодить ( тут слово цукор має бути підметом).
Певні труднощі для визначення підмета становлять речення на зразок
Там правди – як у решеті води. За будовою це речення двоскладне, у ньому є
присудок (друга його частина), а там, де мав би бути підмет, стоїть іменник
правди у родовому ( не називному) відмінку. Саме це слово слід вважати
підметом (неповним складеним: у ньому пропущено вказівний займенник
стільки (стільки правди).
Якщо підмет виражений неозначеною формою дієслова, то до нього
питання хто? що? поставити не можна: Керувати – це передбачати. Тут слово
керувати означає поняття, зміст якого розкривається в подальшому
твердженні. У такому дієслові-підметі дія ніби опредмечується і набуває
значення віддієслівного іменника керування. Іноді такий підмет може бути
виражений поєднанням інфінітива з прикметником в орудному відмінку: Бути
мудрішим за себе - от завдання. Порівняймо з майже тотожним за змістом
реченням: Помудрішати – от завдання.

Складений підмет може виражатися:
1. Іменником у називному відмінку + іменник із прийменником в орудному
відмінку (присудок повинен стояти у множині): Межи втікачами були й
Остап із Соломією. У реченні Під’їхав на мотоциклі і майор з
ординарцем підмет майор, оскільки присудок під’їхав вжито в однині.

2. Займенником у цих же формах: Та ми ж з тобою були колись товариші.
3. Словосполученням на зразок хтось із них (займенником кожен, хтось,
дехто + іменник або займенник у родовому відмінку множини з
прийменником): Кожний із нас трьох мав свого улюбленого героя в
класичній літературі.
4. Числівником у називному відмінку + іменник (займенник, прикметник) у
родовому відмінку множини ( з числівником один вживається однина):
П’ять кораблів гордо мчать по вкритому піною морю.
5. Поєднанням слів близько, більше, менше, понад, з, до з числівниковим
словосполученням: У селі налічувалося до тридцяти хат (В.Минко).
6. Іншими словосполученнями:Вабить знов мене Чумацький Шлях.
7. Реченням: «Ревіла буря, грім гримів» навіки житиме в нащадках.

Назвіть способи вираження простого дієслівного присудка. ( У ролі
простого присудка можуть виступати дієслова дійсного способу
(теперішнього, минулого чи майбутнього часів), дієслова умовного та
наказового способів, неозначена форма дієслова, вигуки, звуконаслідування).
 

Це треба знати!
Простим вважається і присудок, виражений двома словами, якщо
вони є однією формою дієслова. Це форми умовного способу, наказового
способу з частками хай, нехай, а також складена форма майбутнього часу
недоконаного виду: Буду я навчатись мови золотої у трави-веснянки…
До простих дієслівних зараховуємо й присудки, виражені:
а) фразеологізмом із дієслівним значенням: Та що се ти мені байки
плетеш?;

б) способовою формою дієслова, ускладненою різними частками: Ян
мерщій відштовхнув філіжанку – мало не перекинув її. От узяла та й
полетіла, щоб недалечко, у ярку, на самоті поснідать до смаку.

Це треба знати!

1. Дієслівний фразеологізм може виступати у ролі неозначеної форми
дієслова, входячи до складеного дієслівного присудка: Земляк хороший, що й
казати, на все умів розумну раду дати (Л.Глібов). Фразеологізми з іменним
значенням можуть виступати іменною частиною складеного іменного
присудка: Та й чоловік мій як з клоччя батіг, сказати правду.
2. Якщо в іменній частині присудка є іменники людина, чоловік,
жінка, хлопець, дівчина, справа, річ, вдача, характер і подібні слова з
узагальнювальним значенням, то до складу цієї частиниприсулка обов’язково
входять іще прикметники: Перепелиха була вже стара людина, добра,
жалісна( Панас Мирний). Мав Сашко вдачу жваву, невгамовну й веселу(В.
Козаченко).
3. До складених іменних слід віднести також присудки, виражені
прислівниками, у тому числі й у безособових реченнях: Ми завжди напоготові
(Остап Вишня). Холодно й лячно людині, коли вона самотня (М. Стельмах).
4. Лише біля присудка бувають (або можна підставити) вказівні
частки це, то, ось, значить.Тому в реченні Яке це щастя – жити на цій
землі! (О.Довженко) присудок – це щастя, а підмет – жити.

Тире між присудком і підметом

1. Тире ставиться за відсутності зв’язки, якщо:
а) підмет і присудок виражені іменником у називному відмінку;
б) присудок виражений іменником або кількісним числівником у називному
відмінку і стоїть після підмета;
в) один із головних членів виражений іменником у називному відмінку, а
другий – неозначеною формою дієслова;
г) підмет і присудок виражені неозначеною формою дієслова, навіть коли
перед присудком стоїть частка не.
2. Якщо перед присудком стоять слова то, це, (це)значить, ось.
3. Тире не ставиться, якщо:
а) підмет або присудок виражений питальним або особовим займенником;
б) до складу присудка входять слова як, ніби, мов, неначе та ін.;

в) перед присудком стоїть частка не, крім випадків, коли підмет і присудок
(або тільки присудок) виражені неозначеною формою дієслова;
г) перед присудком є другорядний член речення, що відноситься до нього,
вставне слово, сполучник або частка., наприклад: Неправда, хлопці: слава не
аванс. Ця слава часом славі протилежність. Усе це ігри на один сеанс. Люблю
свободу: слава теж залежність ( Ліна Костенко);
ґ) присудок виражений прикметником або присвійним займенником;
д) підмет і присудок утворюють фразеологічний зворот.
 

Це треба знати!
Тире може ставитися, коли хочуть виділити присудок; у такому
випадку він виділяється й інтонаційно: А брови у неї – такі шовкові!Вуста у неї
– такі малинові! Руки у неї – такі тендітні! Очі у неї – такі привітні! І вся
вона – як жаринка… (Ліна Костенко).

Додаток

«Вузлики напам’ять»
* Прямий додаток буває лише при перехідних дієсловах.
* При дієсловах на -ся всі додатки непрямі, оскільки ці дієслова неперехідні.
Це треба знати!
Під час визначення додатка можливі й вагання. Це зумовлено тим, що
іменник, виступаючи навіть означенням чи обставиною, водночас називає і
якийсь предмет. Скажімо, у реченні Я для пісні вікно розчинив, щоб вона залила
мою душу весною іменники для пісні, вікно, душу, весною на перший погляд
сприймаються лише як додатки: всі вони відповідають на питання непрямих
відмінків. Тим часом можна й по-іншому поставити питання: розчинив вікно з
якою метою? для пісні [щоб пісня влетіла у вікно] – тоді це обставина мети; як
залила душу? весною – це обставина способу дії. Водночас іменникові
словоформи для пісні й весною в цьому контексті не втрачають і свого
предметного значення. Подібні члени речення , отже, слід сприймати як такі,
що мають подвійне значення, несуть подвійну інформацію з переважаючим
обставинним значенням. Таке тлумачення дає змогу точніше сприйняти зміст
висловлювання.

Означення

Це треба знати!
Визначаючи означення, слід, як і в інших випадках, зважати на
реальність.Так, на перший погляд може здатися, що в реченні Вже міст через
Дінець давно прогуркотів слова через Дінець – це обставина місця. Але ж міст
не може зірватися й помчати вдаль. Тут через Дінець – ознака моста: міст
(який?) через Дінець. Подібне спостерігаємо й у реченні Листочки на вербі
заворушилися, у якому слова на вербі не обставина, а означення: їх легко
замінити прикметником вербові.
Кількісний числівник означенням у реченні виступає лише в непрямих
відмінках, крім знахідного, однакового з називним. Поєднання кількісного
числівника в називному (знахідному) відмінку з іменником виступає як один
член речення – підмет або додаток. Наприклад , у реченні На дев’яти возах
везли посаг, і в кожному возі по чотири воли сивих ішло числівник дев’яти –
узгоджене означення, а словосполучення по чотири воли не розчленовується і є
підметом.

Прикладка

Правопис прикладок
Непоширені прикладки пишуться окремо, через дефіс і можуть братися
в лапки.

У лапки беруться прикладки, що означають умовні індивідуальні назви
підприємств, установ, газет, журналів, творів тощо: Благословенна та ясна
година, коли буквар бере до рук дитина, коли читає «Кобзаря» юнак
(Д.Павличко).
Коли прикладка – власна назва і стоїть перед загальною, то пишеться
через дефіс: Підіймає Волинь Світязь-озера келих (П.Воронько).
Коли спочатку йде родове поняття, а потім видове (трава звіробій), то
прикладка пишеться окремо. Коли ж навпаки (звіробій-трава) – то через дефіс.
Завжди через дефіс пишуться терміни типу жук-короїд, льон-довгунець,
заєць-русак, назви професій: учитель-фізик, інженер-конструктор.
Два загальних іменники пишуться через дефіс: поет-романтик, містогерой, воїн-переможець.
Це треба знати!
Якщо узгоджуваний іменник, який має атрибутивне (означальне)
значення стоїть після означуваного слова, то він приєднується до нього
дефісом:вовк-жаднюга, дівчина-красуня, хлопець-богатир. Коли ж такий
іменник стоїть перед означуваним словом, то він пишеться окремо: жаднюга
вовк (жадний вовк), красуня дівчина ( красива дівчина), богатир хлопець
(богатирської сили хлопець).

Обставина

Це треба знати!
Не слід плутати обставини умови і причини з обставинами
допустовості, які називають умову, але таку, всупереч якій відбувається дія, і
тому відповідають на питання незважаючи на що? Наприклад, у реченні
Сумно – бо я видав книгу, яка (незважаючи на що?) попри усі мої добрі наміри
вводила читача в оману слова попри наміри вказують на суперечну для
названої дії умову. Це обставина допустовості.

Порівняльний зворот

Це треба знати!
1. Коли в реченні, яке має тільки один головний член – підмет, є
обставина, то воно – двоскладне неповне, бо обставина залежить від присудка.
Наприклад: Над нами – небо (пропущений присудок).
2. Двоскладним є речення, у якому присудок – дієслово у формі 3-ї ос.
одн. теп., майб.часу або у формі одн. мин. часу: Зустрічав схід сонця

Повні і неповні речення

Це треба знати!
Неповні речення не слід змішувати з реченнями з одним головним
членом. У неповних реченнях пропущений головний член речення легко
встановити з контексту, а в реченнях з одним головним членом цього зробити