Іван Драч - Балада про соняшник

ІВАН ДРАЧ
БАЛАДА ПРО СОНЯШНИК

В соняшника були руки і ноги,
Було тіло, шорстке і зелене.
Він бігав наввипередки з вітром,
Він вилазив на грушу,
і рвав у пазуху гнилиці,
І купався коло млина, і лежав у піску,
І стріляв горобців з рогатки.
Він стрибав на одній нозі,
Щоб вилити з вуха воду,
І раптом побачив сонце,
Красиве засмагле сонце,-
В золотих переливах кучерів,
У червоній сорочці навипуск,
Що їхало на велосипеді,
Обминаючи хмари на небі...
І застиг він на роки й століття
В золотому німому захопленні:
- Дайте покататися, дядьку!
А ні, то візьміть хоч на раму.
Дядьку, хіба вам шкода?!

Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриває тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником.

Характеристика твору

Івана Драча "Балада про соняшник"

Жанр: балада (модерна).
Провідний мотив: талант бачити красу в повсякденні.
Віршовий розмір: верлібр.

До золотого фонду української поезії ввійшла «Балада про соняшник» (1962). Це — глибоко асоціативний сюрреалістичний твір про природу мистецької творчості, таїнство пробудження творчого духу в людині. Жвавий сільський підліток із щирою душею й багатою уявою пережив дивне видиво: він бігав наввипередки з вітром, рвав груші-гнилички, купався біля млина, стрибав на одній нозі, щоб вилити воду з вуха, — і раптом побачив сонце,

Красиве засмагле сонце,
В золотих переливах кучерів,
У червоній сорочці навипуск,
Що їхало на велосипеді,
Обминаючи хмари у небі…

Це видиво назавжди змінило душу героя, звичайний хлопець став «соняшником». Сонце - традиційно в І. Драча — символізує вічне духовне джерело життя, а от соняшник — справжнього митця, який поєднує в собі два прагнення — порив в височінь, до сонця й закорінення в рідну землю.

Драч реформував жанрові можливості балади, відкинувши традиційні легендарно-історичні, героїчні й фан­тастичні її атрибути, але залишивши ліро-епічну структуру, напруже­ний сюжет… У його баладах ліричний суб’єкт уміє миттєво осягнути світ, побачити в ньому щось дивне, неповторне, якусь нову грань, яка не всім відкривається.

У «Баладі про соняшник» побутова конкретика, універсальність і велич життя поєднані в цілісність, читацьке світосприймання пов’язане відчуттям неперервності руху й відкриттям краси в повсякденному житті. Уже початок балади незвичний: соняшник, цей невід’ємний ат­рибут українського пейзажу й національного світовідчуття, зазнає мета­морфоз… Соняшник у баладі — то хлопець: поет майстерно застосовує фольклорний мотив перевтілення (коли дівчина стає тополею, юнак — явором). Драч поєднує в одній площині реальні деталі з метафоричним узагальненням, застосовує асоціативне мислення, унаслідок чого реаль­ні предмети стають символами… Водночас образ сонця набуває метафо­ричного смислу й символізує поезію, тобто сонце-поезія трансформу­ється в образі звичайнісінького сільського дядька…

Образи соняшника й сонця цементують структуру поезії, вони над­звичайно прозорі: читачеві зрозуміло, що поет нерозривно пов’язаний із реальним життям, яке дає можливість самореалізуватися творцеві. Від­криття краси, духовності, що набувають космічного, сонячного виміру, неможливі без «земного», реального буття, яке творча особистість пе­реплавляє у витвори мистецтва (М. Ткачук).

Аналіз твору

Івана Драча "Балада про соняшник"

1962 р.

Літературний рід: ліро-епос.

Жанр: балада (модерна).

Провідний мотив: талант бачити красу в повсякденні.

Віршовий розмір: верлібр.

Літературознавці про твір. Драч реформував жанрові можливості балади, відкинувши традиційні легендарно-історичні, героїчні й фан­тастичні її атрибути, але залишивши ліро-епічну структуру, напруже­ний сюжет… У його баладах ліричний суб’єкт уміє миттєво осягнути світ, побачити в ньому щось дивне, неповторне, якусь нову грань, яка не всім відкривається.

У «Баладі про соняшник» побутова конкретика, універсальність і велич життя поєднані в цілісність, читацьке світосприймання пов’язане відчуттям неперервності руху й відкриттям краси в повсякденному житті. Уже початок балади незвичний: соняшник, цей невід’ємний ат­рибут українського пейзажу й національного світовідчуття, зазнає мета­морфоз… Соняшник у баладі — то хлопець: поет майстерно застосовує фольклорний мотив перевтілення (коли дівчина стає тополею, юнак — явором). Драч поєднує в одній площині реальні деталі з метафоричним узагальненням, застосовує асоціативне мислення, унаслідок чого реаль­ні предмети стають символами… Водночас образ сонця набуває метафо­ричного смислу й символізує поезію, тобто сонце-поезія трансформу­ється в образі звичайнісінького сільського дядька…

Образи соняшника й сонця цементують структуру поезії, вони над­звичайно прозорі: читачеві зрозуміло, що поет нерозривно пов’язаний із реальним життям, яке дає можливість самореалізуватися творцеві. Від­криття краси, духовності, що набувають космічного, сонячного виміру, неможливі без «земного», реального буття, яке творча особистість пе­реплавляє у витвори мистецтва (М. Ткачук).