РОЗДУМИ Т.Г.ШЕВЧЕНКА ПРО ДОЛЮ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ В ЙОГО ПЕРЕДМОВІ ДО ПОЕМИ « ГАЙДАМАКИ»

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Головне управління освіти і науки Харківської облдержадміністрації

Харківське територіальне відділення МАН України

РОЗДУМИ Т.Г.ШЕВЧЕНКА ПРО ДОЛЮ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ В ЙОГО ПЕРЕДМОВІ ДО ПОЕМИ « ГАЙДАМАКИ»

Харків – 2013

"Україна… В одному вже тільки цьому слові і для нашого вуха, і навіть для вуха чужинців бринить ціла музика смутку і жалю. Україна – країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше мають її, країна гарячої любові до народу і чорної йому зради, довгої, вікової, героїчної боротьби за волю, в результаті якої – велетенське кладовище: високі в степу могили та прекрасна на весь світ, невідомо коли і ким складена пісня…" Невипадково ці слова звучать у повісті Степана Васильченка "Дитинство Шевченка", яка розповідає про дитячі роки юного Кобзаря. Тарас Григорович часто торкається славних і трагічних сторінок української минувшини, адже оповіді, легенди, пісні й перекази про давнину нашого народу оточували його змалку.

Відомо, що той, хто не знає свого минулого, не вартий майбутнього. Звідки ж можна почерпнути знання про життя наших предків? З пісень та переказів, літописів, наукових праць істориків. До таких джерел належить і художня література, зокрема, поема Т. Г. Шевченка «Гайдамаки».

У ранній період творчості поета важливе місце посідає тема історичного минулого України. Шевченко вибирає в минулому ті події, які могли б пробудити приспану національну свідомість сучасників, нагадати їм про славні традиції предків. Цій темі присвячено поему «Гайдамаки».

Задум створити велику поему про гайдамаччину виник у Шевченка ще в 1838-1839 роках. Ідея не давала спокою, відривала навіть від улюбленої справи – малювання. Поет зізнавався в "Щоденнику, що споглядаючи шедеври Карла Брюллова, він "замислювався і плекав у своєму серці свого сліпця Кобзаря і своїх кровожерних гайдамаків".

Що ж стало поштовхом до створення поеми? Передовсім, безперечно, дитячі спогади. Саме його рідна Звенигородщина була осереддям Коліївщини. У загонах Залізняка та Гонти воювало чимало селян із Кирилівки.

Отже, Тарас захоплено слухав спогади колишніх гайдамаків. Особливо вражали хлопця розповіді діда Івана –очевидця, а, може, й учасника тих подій.

Ще одним поштовхом до написання поеми було ознайомлення юного Шевченка у Петербурзі з творами багатьох польських і російських авторів, де гайдамаків показано як озвірілих розбійників і розбишак.

Можна також припустити, що одним із чинників, які сприяли написанню поеми, було становлення молодого Шевченка як громадянина і глибоке осмислення ним своєї національної належності. Тому і хвилюють поета одвічні питання: що є гріх? Що породжує зло і як з ним боротися? А висвітлення трагічної й повчальної історії гайдамацького повстання допомогло йому якоюсь мірою відповісти на них.

Тому закономірним є звернення Кобзаря до теми гайдамаччини. Що ж таке Коліївщина – "велетенське кладовище" чи визвольна боротьба проти національного гноблення?

В цьому творі Шевченко розповідає нам  про доволі тяжку долю козаків  та простого українського народу. Основою для створення поеми стала історична подія у 1678 році, а  саме гайдамацьке повстання. Це повстання виникло на Правобережжі як реакція на невпинне жорстоке пригноблення українців польською шляхтою. Воно відбувалося, як кажуть, «по всіх фронтах»: це був тиск культурний, національний, а що найгірше — релігійний. Людей змушували зрікатися своєї віри і Батьківщини. Це  не могло вічно тривати, тож з рештою, гнів , який накопився в серцях людей, вирвався назовні.

У поемі переплітаються дві основні ідеї. Перша – "заперечення принципу злопомсти". Шевченко вважав, що коли відповідаєш на зло злом, то лише примножуєш його. Щоб яскравіше показати безглуздість цього принципу, автор уводить епізод убивства Гонтою своїх дітей – до речі, вигаданий, історично не підтверджений.

Кобзар був переконаний, що «єдиний вихід із ситуації – це відповісти  любов’ю на ненависть, прощенням на лють».

Друга провідна ідея поеми – звеличення подвигу предків, які повстали й загинули за Україну, довівши, що вони гідні сини Батьківщини, а не раби. І хоч гайдамаки відповіли жорстокістю на жорстокість, Шевченко зовсім не заперечує їхнього подвигу, а закликає сучасників продовжити справу прадідів.

Шевченко не був прибічником ворожнечі між слов’янськими народами. У передмові до «Гайдамаків» він вказує, що наші предки помилялися, коли ворогували, що слов’янські народи повинні дружити між собою, жити мирно. Автор намагається донести до читача почуття та думки, які переповнювали його під час написання. Як казав письменник у передмові: «Серце болить, а розказувать треба: нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись, нехай братаються знову з своїми ворогами. Нехай житом-пшеницею, як золотом покрита, не розмежованою останеться навіки од моря і до моря слав’янськая земля». Розповіддю про гайдамацький рух поет хотів нагадати онукам, «які панам жито сіють», про те, як треба любити й обороняти свій край.

 Шевченко хотів розповісти про тяжку долю України. Хотів показати як український народ витримує усі тяжкі удари долі. Як вони вірять у свої сили. Проходять через усі труднощі, не зважаючи ні на що!

Вступ до поеми являє собою авторські роздуми над тим, як швидко тече наше життя , над нескінченними змінами в природі і людському житті, які трапляються кожну секунду. Поет вважає, що «все йде, все минає…» , але вічними залишаються тільки волелюбні народи.   

          Кожен рядок, кожне слово цієї поеми дзвенить славою козацькій вольниці, возвеличує подвиги в ім'я свободи рідного народу. Поема сповнена і великою тугою за тими славними часами. Серце поета болить від того, що правнуки героїчних прадідів ходять у ярмі, забули своє минуле. Поет спеціально розглянув облудні погляди на гайдамаків як на розбійників і пристрасно заперечив їх. У поемі гайдамаки змальовані як справжні герої, сини народу, патріоти, гайдамаччина - як героїчна сторінка визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетського гноблення. Широта і вільність його асоціативного мислення, проникливо-творче використання фольклорних мотивів, образів народної символіки -  всі ці риси вплелися в невмирущу поему, вплинули на формування новітньої духовності своєї країни, ніж Тарас Григорович Шевченко на духовний краєвид України. Магічно переконлива поезія Шевченка навчила його сучасників пізнавати і засуджувати несправедливість супроти людей і націй.

Змальовуючи боротьбу українського народу в минулому, Шевченко прагнув збудити героїчний дух народних мас, підняти їх на боротьбу проти самодержавно-кріпосницького ладу. Приклад ватажків гайдамацького руху, на думку поета, повинен нагадувати сучасником про славні традиції народного опору панівним класам, їх імена не повинні забуватись. І для нас вони завжди будуть прикладом мужності і вірного служіння рідній землі. 

Творчість великого Кобзаря належить до вічно живих явищ, які не спиняються на тій точці, на якій застала їх смерть, а розвиваються далі, вже в свідомості суспільства. Кожна епоха висловлює про них свою думку, і як би правильно не зрозуміла вона їх, але завжди залишить наступній епосі сказати щось нове й правильніше, і жодна не висловить усього остаточно.